Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 75

 

Психологічна служба

 

Поради батькам щодо зняття психологічного напруження у дітей

    У "шкільному” житті першокласники зустрічаються з труднощами, невдачами, образами, допускають помилки, потрапляють у конфлікти, відчуваючи невпевненість у власних силах. Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою. Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.

  Фізичні навантаження. Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри: футбол, волейбол, теніс.

  Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Вчені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

   Живопис. Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

  Позитивні емоції. З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

   Музика. Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

   Спілкування з природою. Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.

   Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має для першокласників, оскільки це та діяльність, без якої дитина шести років не може нормально жити і розвиватись.У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість забезпечити умови, необхідні для розгортання справжньої гри: ініціатива, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування. Тому доцільно батькам учнів першого класу подбати про те, щоб діти достатньо гралися у вільний від шкільних занять час. Причому, чим більший вибір ігор, тим легше розкрити індивідуальні можливості й обдарування кожної дитини, створити оптимальні умови для її повноцінного розвитку.

  Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, дітей, поведінку уявних персонажів, їх ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми, на чуттєвому рівні прилучається до культури середовища, що її оточує. Другий фактор, яким зумовлюється виховний вплив творчих ігор – реальні міжособистісні стосунки дітей у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості, засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі

 


Рекомендації психолога для батьків першокласника

•  Підтримайте в дитині її прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в її шкільних справах і турботах, серйозне відношення до її перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового становища.

•  Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрінеться в школі. Поясніть їх необхідність.

•  Ваша дитина прийшла в школу, щоб вчитися, у неї може щось не відразу виходити -  це природно. Дитина має право на помилку.

•  Складіть разом з дитиною розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Не пропускайте труднощі, можливі у неї на початковому етапі оволодіння учбовими навиками. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, намагайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

•  Підтримаєте дитину в її бажанні досягти успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна її похвалити.

•  Пам'ятаєте, що похвала і емоційна підтримка («Молодець!», «Ти так добре впорався!») здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення дитини.

•  Якщо вас щось непокоїть в поведінці дитини, її навчальних  справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

•  Зі вступом до школи в житті вашої дитини з'явиться людина більш авторитетна, ніж ви. Це – вчитель. Поважайте думку дитини про свого педагога.

Навчання - це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.

 


Психофізіологічні особливості
агресивної, гіперактивної та тривожної дитини

 

Портрет гіперактивної дитини

Напевне, у кожному дитячому колективі зустрічаються діти, яким важко довго сидіти на одному місці, мовчати, дотримуватися інструкцій. Вони створюють додаткові труднощі у роботі вихователів і вчителів. тому що дуже рухливі, запальні. дратівливі й безвідповідальні.
Гіперактивні діти часто зачіпають різні предмети, штовхають однолітків, створюючи конфліктні ситуації. Вони часто ображаються, але про свої образи швидко забувають. Відомий американський психолог В.Оклендер так характеризує цих дітей: «Гіперактивній дитині важко сидіти, вона метушлива, багато рухається, вертиться на місці, іноді надмірно балакуча, може дратувати манерою своєї поведінки. Часто в неї погана координація чи недостатній м’язовий контроль. Вона незграбна, іноді ламає речі, проливає молоко. Такій дитині важко концентрувати свою увагу, вона легко відволікається, часто ставить безліч запитань, але рідко чекає на відповідь». Основні прояви гіперактивності можна поділити на три блоки: дефиціт активної уваги, рухове розгальмування, імпульсивність.


Правила роботи з гіперактивними дітьми
 

1. Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.
2. Зменшити робоче навантаження на дитину.
3. Ділити роботу на більш короткі, але частіші періоди. Використовувати фізкультхвилинки.
4. Зменшити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху.
5. Посадити дитину під час занять поруч із собою.
6. Використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотику, прогладжування).
7. Домовлятися з дитиною про ті або інші дії заздалегідь.
8. Давати короткі, чіткі й конкретні інструкції.
9. Використовувати гнучку систему заохочень і покарань.
10. Заохочувати дитину одразу ж , не відкладаючи на потім.
11. Давати дитині можливість вибору.
12. Залишатися спокійним.
13.Приймати дитину такою, якою вона є.



Діагностика типу вашої сім'ї!

 

   Сучасні сім’ї можна умовно розподілити на кілька груп, кожна з яких характеризується певним ставленням батьків до дітей, а саме:  

  1. Сім’ї, у яких панують дружні стосунки між усіма членами. Батьки добре знають, чим цікавиться їхня дитина, поважають її, намагаються тактовно допомагати, підтримувати.

 2. Сім’ї, у яких існують доброзичливі взаємини між батьками і дітьми, утім, батьки прагнуть повсякчас впливати на інтереси, захоплення, уподобання дітей. Між дорослими й дітьми спостерігається певна дистанція.
 3. Сім’ї, де батьки багато уваги приділяють таким питанням, як добробут дитини, її здоров’я і навчальна діяльність. Головна мета виховання дорослими вбачається у тому, щоб дитина успішно закінчила школу і вступила до ВУЗу, одягалася не гірше за інших. Зазвичай, у таких сімя’х духовний світ дитини прихований від батьків. При цьому вони й не намагаються його пізнати. Дуже часто батьки заперечують навіть можливість існування у дитини бажань, інтересів, прагнень, що не відповідають їхнім власним.
 4. Сім’ї, у яких мають місце непедагогічні дії дорослих, неповага до дитини, прискіплива увага до неї, недовіра, тілесні покарання. Ставлення дітей до батьків найчастіше характеризується недружелюбністю. Таким дітям також важко спілкуватися з ровесниками.
 5. Неупорядковані сім’ї, де батьки конфліктують між собою і з дітьми, зловживають алкоголем, виявляють жорстокість. У 30% випадків така поведінка дорослих спричинює антисоціальні До якого типу відноситься саме ваша сім’я?     Сучасні сім’ї можна умовно розподілити на кілька груп, кожна з яких характеризується певним ставленням батьків до дітей, а саме:  
          1. Сім’ї, у яких панують дружні стосунки між усіма членами. Батьки добре знають, чим цікавиться їхня дитина, поважають її, намагаються тактовно допомагати, підтримувати.
          2. Сім’ї, у яких існують доброзичливі взаємини між батьками і дітьми, утім, батьки прагнуть повсякчас впливати на інтереси, захоплення, уподобання дітей. Між дорослими й дітьми спостерігається певна дистанція.
         3. Сім’ї, де батьки багато уваги приділяють таким питанням, як добробут дитини, її здоров’я і навчальна діяльність. Головна мета виховання дорослими вбачається у тому, щоб дитина успішно закінчила школу і вступила до ВУЗу, одягалася не гірше за інших. Зазвичай, у таких сімя’х духовний світ дитини прихований від батьків. При цьому вони й не намагаються його пізнати. Дуже часто батьки заперечують навіть можливість існування у дитини бажань, інтересів, прагнень, що не відповідають їхнім власним.
         4. Сім’ї, у яких мають місце непедагогічні дії дорослих, неповага до дитини, прискіплива увага до неї, недовіра, тілесні покарання. Ставлення дітей до батьків найчастіше характеризується недружелюбністю. Таким дітям також важко спілкуватися з ровесниками.
         5. Неупорядковані сім’ї, де батьки конфліктують між собою і з дітьми, зловживають алкоголем, виявляють жорстокість. У 30% випадків така поведінка дорослих спричинює антисоціальні вчинки Дітей.